Сьогодні, 9 квітня, ми відзначаємо день
народження «проклятого поета», майстра декадансу та батька сучасного модернізму
— Шарля Бодлера (1821-1867).
Він навчив нас бачити
красу там, де інші бачили лише потворність. Його «Квіти зла» — це не просто
збірка поезій, а маніфест душі, що блукає між нудьгою (spleen) та ідеалом.
Бодлер перетворив меланхолію на мистецтво, а міську метушню — на поетичну
симфонію.
«Треба завжди бути п'яним.
Усе в цьому: це єдина проблема. Щоб не відчувати жахливого тягаря часу, що
ламає ваші плечі й схиляє вас до землі, треба пити без упину».
Бути «п'яним» можна не
лише вином, а й мистецтвом, думками, красою — тим, що підносить над буденністю.
Сьогодні пропонуємо згадати його творчість і
зануритися у світ поезії, яка зробила цей світ трішки похмурішим, але
неймовірно прекрасним.
Благословення (уривок, переклад І. Драча)
Коли верховних сил незбагненим велінням
З'являється поет у злі, сумні роки,
То мати в розпачі, з прокляттям і
тремтінням,
До Бога простира сердито кулаки:
«Бодай зродила б я клубок гадюк у хащі,
Ніж годувати глум цей - виродка в журбі!
Будь, ноче, проклята - утіхи всі пропащі,
Покуту за гріхи я зачала в собі!
Чому я обрана, і за яку провину
Страшна відраза я для мужа? Та з жалю
Я покруча цього у полум'я не кину,
Його, як вісточку любовну, не спалю,
Ні, я проллю твій шал, твоє отруйне мрево
На проклятий стократ цей злючий сповиток.
Так вправно я скручу оце нужденне древо -
Не випустить воно зачумлених бруньок!»
Отак вона ковта прокльонів хижу піну,
Не тямлячи крутих верховних повелінь.
В геєні огняній за матірню провину
Вона сама собі роздмухує жарінь.
#культура_на_часі
