- Василь Стус народився на Святвечір, 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині і був четвертою, наймолодшою дитиною у сім’ї. 1939 року батьки — Семен Дем’янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів, а ще через рік батьки забрали туди своїх дітей.
Якось вже у таборі Василь Стус запитав у старого в’язня, глибоко віруючої людини: що означає народитися в такий день. У відповідь почув: «Це милість Божа, щастя. Але кому багато дається, з того багато і спитають».
2. Василю ще не виповнилося шести років, коли він відправився в школу. Батьки, що залишали сина вдома на господарстві, не відразу дізналися про це. З настанням холодів вчителька запитала у мами, чому Василько ходить на уроки босоніж. Мати заметушилася: «Яка школа? Він ще маленький». Але вчителька вмовила її відпускати сина на заняття: «Я його старшим ставлю в приклад. Кажу: «Стусік, вийди до дошки». Він тягнеться навшпиньках і пише…».
3. Василь Стус вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У групі він був наймолодшим. Стус самостійно вивчив латинь, добре знав німецьку мову. А відповідав завжди тільки українською. «Моя мова – мамина», – зізнавався він близьким друзям.
4. 4 вересня 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції.
5. Згодом у пояснювальній записці в аспірантурі Стус написав: «Я не мiг стерпiти. Я не мiг мовчати!» Тим не менше з аспірантури його виключили і Василь пішов працювати кочегаром. Роки тимчасових робіт стали чи найщасливішими роками його життя. Хоча з моменту виступу у кінотеатрі за ним й слідкували агенти КДБ, він часто їздив з друзями в подорожі, в ці роки він і знайшов свою кохану. Його обраницею стала Валентина Попелюх, з якою побралися 1965 року.
6. Вперше Василя Стуса заарештували 13 січня 1972 року і порушили кримінальну справу за «систематичне виготовлення і розповсюдження документів, що ганьблять радянський державний і суспільний лад». Тюремний термін письменник відбував у таборах Мордовії. Коли одного разу наглядачі конфіскували його зошит із віршами, товариші Стуса по табору вирішили врятувати те, що залишилося, вивчивши напам’ять чернетка рукопису.
7. Коли в камері кримінальник поранив Стуса заточкою, у поета відкрилася внутрішня кровотеча, він втратив свідомість. Медичну допомогу йому не надавали. І тільки після голодування, організованого на жіночій зоні Іриною Калинець та Надією Світличною, вмираючому прислали лікаря. У лікарні поетові видалили дві третини шлунка. Він жартував з цього приводу: «Мені вшили зеківський шлунок, він тільки баланду приймає».
8. По закінченню строку, Стуса 1977 вислали у селище Імені Матросова Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув’язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».
9. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський вчений і правозахисник Андрій Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.
10. Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. А 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що, читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв’язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком ймовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.
Немає коментарів:
Дописати коментар