День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

       

Не дивлячись на те, що багатьом визнаним і компетентним військовим історикам вдалося майже в найдрібніших подробицях, відтворити хід подій тих далеких років і знайти відповідь на безліч питань, перед нами напевно ще на тривалий час залишиться незрозумілим одне - чому за права, благополуччя і прогрес однієї частини людей, об’єднаних якоюсь загальною ідеєю, обов’язково повинні розплачуватися своїм життям, здоров’ям і перспективами інші?

       22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства. Невже ми забули про це?

       Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...

      Пам’ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нам. А потім знову 22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ... і ...

      Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Вона є в наших національних календарях: Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року № 1245/2000, вона має назву «День скорботи і вшанування пам’яті жертв Війни в Україні». Українці протягом десятиліть пам’ятали про жахливі наслідки війни, вшановують подвиг та пам’ять всіх жертв Другої світової війни. Переживши з великими втратами війну вони ніколи не хотіли її повторення.

     Нажаль сучасний російський режим вирішив повторити шлях гітлерівської Німеччини. Понад дев’ять років тому, всупереч всім міжнародним домовленостям, російська влада анексувала Крим та тимчасово окупувала частину територій Донецької та Луганської областей. Присвоюючи собі перемогу у Другій світовій війні, говорячи про свою виключність, намагаючись нав’язати власний світогляд іншим зруйнувати міжнародну систему безпеки, російська армія 24 лютого 2022 року розпочала широкомасштабне вторгнення на територію України. Намагаючись повторити успіхи нациських військ російська армія завдала ракетних та авіударів по території всієї України, вторглась частково на територію північних, східних та південних областей України. Однак на заваді стали українці – згуртовані, єдині, готові перемагати, звільняючи свою землю від ворога.

        Зараз, як і роки тому, Україна воює з підступним агресором, але сьогодні це путінська Росія. Перемога над нацизмом стала можливою завдяки об’єднанню десятків країн і народів. Задля перемоги над рашизмом навколо України так само об’єдналися країни і мільйони людей у всьому світі.

    Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо… Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо зараз. І не дай нам Бог забути про це!