«Гаряча лінія»

Тема: «Наслідки,  віддаленні наслідки COVID-19 та постковідні ускладнення з боку центральної нервової системи у дітей»

   

Консультацію по  цим питанням  ви можете отримати по телефону:  050-170-10-74, у  лікаря невролога відділення патології новонароджених  КНП «Дитячого  територіального медичного об’єднання» КМР Брюхановій Вікторії Даміровни, 03.01.2023  (вівторок)  с 10.00 до 12.00

19 грудня: яке сьогодні свято, традиції та заборони

19 грудня світова спільнота відзначає Міжнародний день допомоги бідним, а православні християни відзначають День святого Миколая Чудотворця. У народі цього святого ще називають Микола зимовий та Миколай Угодник.

День святого Миколая Чудотворця

У православній церкві 19 грудня вшановують святого Миколая. У народі його вважали головним помічником для засуджених за нескоєні діяння. Також Микола є покровителем купців, дітей та моряків.

Вранці 19 грудня люди обов’язково вирушали до церкви, служили молебні та тільки після цього накривали багаті столи. Не можна було сумувати на день Миколая – вважалося, що це призведе до сильних морозів.

Микола був покровителем і шлюбів, а тому йому можна було молитися про щасливе сімейне життя.

 

Традиції святкування Миколая Чудотворця в Україні

 

В Україні дуже шанують день Миколая Чудотворця. Особливо нетерпляче на це свято очікують дітлахи, адже святитель Миколай обов’язково покладе під подушку якийсь подарунок. Так, напередодні свята хлопчики та дівчатка пишуть святому листи із проханням здійснити їхні мрії. І зранку 19 грудня одразу зазирають під подушку, очікуючи виконання Миколаєм Угодником їхніх бажань.

Вважається, що добрим і слухняним діткам Миколай Чудотворець уночі тихенько підкладає подарунки, а тим, хто погано поводився, – каміння або різочку. Тому дітлахи намагаються не вередувати й гарно поводитися, аби сподобатися святому Миколаю.

Цього дня прийнято відвідувати церкву й молитися святому Миколаю, просячи про добробут і заступництво. До Миколая Чудотворця звертаються в різних життєвих ситуаціях, зокрема, в часи скрути.

Свято Миколая відкриває низку різдвяних і новорічних урочистостей. Саме цього дня у містах України запалюють новорічну ялинку. Зазвичай День Миколая Угодника відзначається з ярмарками і гуляннями, різними концертами та благодійними заходами.

Що потрібно зробити

·        Потрібно обов’язково сходити до церкви на службу і помолитися за здоров’я своїх близьких, а особливо дітей.

·        Щоб Миколай Чудотворець оберігав малюка від усяких бід і знегод, потрібно покласти дитині під подушку подарунок від нього.

·        Наслідуючи приклад святого Миколая, цього дня потрібно допомагати близьким, роздавати милостиню, але робити це скромно.

·        Крім того, потрібно обов’язково спекти медові коржики та пряники – миколайчики – і роздати дітям.

Що не можна робити

·        Оскільки свято припадає на час, коли ще триває Різдвяний піст, то заборонено їсти м'ясо, яйця та інші продукти тваринного походження.

·        У День святого Миколая не прийнято давати в борг. Також у свято не можна займатися ремонтом, шити або прати.

·        Не варто у день вшанування святителя відмовляти в допомозі тим, хто про її попросить.

·        Цього дня варто утриматися від сварок з близькими – бо наступного року будуть погані стосунки. Звісно ж, не можна у свято Миколая Чудотворця лаяти дітей – натомість їм потрібно приділяти особливу увагу.

Народні прикмети

·        З’явився іній – в наступному році вдасться зібрати багатий урожай.

·        Яка погода на Миколу Зимового, таким буде день Миколи весняного (22 травня).

·        Якщо сніг з дороги до Ніколина дня замітає, то шляхам і не стояти.

·        Скільки снігу на Миколу, стільки навесні і трави буде.

 

Міжнародний день допомоги бідним

 

Щороку 19 грудня світова спільнота відмічає Міжнародний день бідності, встановлений ООН у 1995 році. Дату встановили в рамках конференції, присвяченої обговоренню і можливому врегулюванню питань економічного розвитку.

В ході дискусій та виступів з’ясувалося, що поточний стан у світі у фінансовому відношенні абсолютно не відповідає суспільним принципам моралі і людяності, а також міжнародним догмам. Так з’явилась важлива дата, завданням якої є задоволення основних потреб бідних громадян.

За даними міжнародних експертів на кінець 20 століття, близько чверті всього населення планети, тобто півтора мільярда людей, живе в злиднях. У зв’язку з цим ООН прийнято кілька програм, що ставлять своєю метою викорінювання убогості.

Перші програми з ліквідації бідності почали діяти ще 10 років тому, проте поки що число тих, які живуть за межею бідності не зменшується.

Організація об’єднаних націй розглядає бідність як «стан тривалої вимушеної відсутності необхідних ресурсів для забезпечення задовільного способу життя». Вона означає не тільки брак грошей, а й гідної роботи, зручного житла.

Що святкують 15 грудня?

 15 грудня в Україні відзначають День працівників суду, а у всьому світі – Міжнародний день чаю. Метою створення цього цікавого свята стало привертання уваги урядів і громадян до проблем поширення чаю, зміцнення взаємозв'язків між виробниками і споживачами чайної продукції, а також обговорення проблем дрібних виробників і працівників чайних підприємств.

25 дивовижних фактів про чай

Чай - це напій, без якого неможливо уявити жодного дня: його п'ють на сніданок, обід, вечерю і в перервах між прийомами їжі. Але що ми знаємо про цей простий і такий дивовижний людський винахід? Ось лише деякі цікаві факти:

1. Схід п'є чай більше 5 тисяч років. А Захід - всього лише трохи більше 400.

2. До 1800-х років кубики чаю використовувалися в Сибіру як гроші.

3. Чайні пакетики з'явилися в США в 1904 році. Деякі туристи вважають це найгіршим винаходом в світі!

4. Найбільше у світі чай п'є Ірландія, а Британія - тільки на другому місці.

5. Чай - національний напій Ірану і Афганістану.

6. Існує понад 1500 видів чаю.

7. Найбільше чаю виробляє Китай, від нього майже не відстає Індія.

8. Ще один винахід США - холодний чай, хоча є версія, що його придумав один британський продавець чаю на Всесвітній виставці в Сент-Луїсі в 1904 році.

9. Саме холодний чай вживається в США найбільш активно - 85% проти 15% у гарячого.

10. Після води, чай - найбільш споживаний напій на Землі.

11. У Китаї чорний чай називається червоним.

12. Найдорожче в світі чаювання пропонує готель «Рітц Карлтон» в Гонконзі. Чай на двох там коштує майже 9 тисяч доларів.

13. Чорний чай складає близько 75% всього споживаного в світі.

14. У Китаї під час чайної церемонії прийнято дякувати господарів за гостинність постукуванням пальцями по столу.

15. Після Бостонського чаювання чай втратив свою популярність в Америці, де і понині більшість населення віддає перевагу каві.

16. Чай не завжди був популярний у Великобританії. Хоча вперше напій завезли до країни в 1657 році, його стали вживати тільки у другій половині XVIII століття.

17. Довгий час в Англію чай доставлявся контрабандою і продавався в закритих кав'ярнях, куди допускалися лише чоловіки.

18. «Lipton» - найпопулярніша в світі марка чаю.

19. В США виробником чаю є Південна Кароліна - єдиний штат з чайною плантацією.

20. Вважається, що дубильна кислота в чорному чаї може допомогти видалити бородавки.

21. Чайні таніни сприяють зупинці кровотечі і перешкоджають розвитку запалення.

22. Торгівля чаєм прискорила розвиток взаємодії Сходу і Заходу.

23. Ми можемо бути вдячні чаю за створення швидкохідних транспортних суден.

24. Легенда свідчить, що чай був винайдений в 2737 році до нашої ери, коли другий імператор Китаю Шень Нинг випадково впустив чайне листя в окріп.

25. Більшу частину чаю у світі вирощують в гірських тропічних регіонах.

 

Православна церква у цей день вшановує пам'ять святого пророка Авакума. У народі дату називають День Авакума.

День ангела імені відзначають: Маргарита, Андрій, Афанасій, Борис, Володимир, Іван, Кирило, Марія, Матвій, Мірра, Микола, Сергій, Степан, Тамара.

Традиції та звичаї дня

У юних незаміжніх дівчат було прийнято 15 грудня влаштовувати тихі посиденьки, на яких не веселилися і не бенкетували, а вишивали і розповідали по черзі життєві історії.

У сімейних жінок у цей день турботи були інші – своїх чад від нічного плачу і безсоння зцілювали за допомогою народних ритуалів і змов.

Що не можна робити

У цей день не можна піднімати предмети, які знайдете на землі, в тому числі і гроші. Разом з такою знахідкою в будинок можна принести чужі біди і нещастя.

Не варто ділитися своїми секретами і планами на майбутнє. Також категорично заборонено розповідати таємниці, які вам довірили інші люди.

Не рекомендується лінуватися і закидати вже розпочаті справи.

Не можна стригти нігті і робити манікюр. Вважається, що так можна вкоротити віку. З цієї ж причини краще не обрізати волосся.

У цей день матері відганяли від своїх дітей недуги. Щоб позбавити малюка хвороби, його рано вранці брали на руки та читали спеціальні молитви.

Сьогодні не варто поширювати негативні думки – це спричинить низку поганих подій.

14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

 

         14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Указ N 945/2006 про установу цієї пам’ятної дати підписаний 10 листопада 2006 року.

         У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібно це свято, якщо є 26 квітня - Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, і чому саме 14 грудня вибрано для вшановування учасників ліквідації.

      Справа в тому, що 30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд.

       Лише завдяки самопожертві ліквідаторів, багато з яких заплатили власним життям і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. До ліквідації наслідків аварії було залучені тисячі фахівців різних професій!

     Отримуючи великі дози опромінення, інженери, будівельники, шахтарі, енергетики, водії, військові, лікарі - усі, хто пішов тоді не тільки за наказом, а й за покликом серця, зупинили невидимого і дуже підступного ворога. Працювали вахтовим методом – приїздили одні, отримували максимально допустиму дозу радіації і поверталися, а на зміну приїздили інші. За неповними даними, через чорнобильський майданчик пройшли понад 600 тисяч осіб.

      Ліквідатори Чорнобильської катастрофи – приклад самопожертви та самовідданості. Тож у День вшанування учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС низько схиляємо голови перед тими, хто віддав життя, зупиняючи ядерний смерч, хто відвів біду від прийдешніх поколінь. 

       Висловлюємо слова щирої подяки усім ліквідаторам, хто зробив вагомий внесок у справу подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

      Водночас у житті українців Чорнобиль є і буде незагойною раною. Цей день вкотре нагадує про важливість особливих заходів безпеки у сфері використання мирного атома. Адже світ такий крихкий, а людство, впроваджуючи винаходи, має бути пильним, щоб не знищити планету. 

13 грудня 2022 року - 145 років від Дня народження Миколи Леонтовича

В роду п’ять поколінь священиків

Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту – нині це Немирівська громада Вінницької області. П’ять поколінь роду Леонтовичів – були священниками. Микола Дмитрович теж продовжив родину династію.

«Він був в дитинстві допитливим та кмітливим. Любив бавитися у диригента із братами та сестрами. Батько Миколи Леонтовича – отець Димитрій казав, що «малий Микольця», ще не вміючи говорити, співав. Микола Леонтович дуже любив музику. У 1892 році Микола Леонтович поступив до Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському. Під час навчання був диригентом семінарського хору», - розповідає Вінниця.info співробітниця музею Леонтовича Ольга Прокопенко.

Утім Микола Леонтович був не лише композитором. Він вважав себе громадянином Української Народної Республіки. 20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада третім Універсалом проголосила створення УНР. Тоді Микола Дмитрович учителював у подільському місті Тульчин - викладав у російськомовному жіночому єпархіальному ліцеї. Одного дня він розпочав урок музики словами: «Добрий день! Сьогодні почнемо вчитися української мови. Хто вміє говорити по-українському?». З десяток дівчат встало», - подає у спогадах Ірина Шеровська-Кравчук, учениця Миколи Леонтовича.

Микола Дмитрович звернувся тоді до всіх у класі з настановою, що тепер треба знати всім українську мову, бо ми – громадяни Української Народної Республіки.

Клавдія – єдине кохання Леонтовича

У 1901 році Микола Леонтович познайомився із дружиною Клавдією. Сталось це у селищі міського типу Тиврів на Вінниччині.

«Клавдія приїхала тоді гостювати до родичів. Микола працював у Тиврові вчителем у духовному училищі. Клавдія - донька священника, була родом із села Підлісся, що на Волині, і вона теж навідалась у це училище. Через рік після знайомства пара побралась.

У музеї досі зберігаються листи, які Микола писав дружині. Вони пронизані теплом, ніжністю. Він часто описував, як сумує за нею, і яка вона в нього красива. Клавдія була дуже дбайливою дружиною. На її плечі лягли всі домашні клопоти. Адже, як потім у спогадах писала їхня донька Галина, батько часто ходив із великою валізою по селах і збирав фольклор, а додому повертався вже надвечір й негайно сідав за рояль, аби писати ноти. А дружина приносила йому чай, якийсь пиріжок - турбувалась, щоби не був голодний.

Донька композитора писала у спогадах також таке: «Ось за ним (фортепіано) в сувору зиму сидів у холоді батько. Закутає ноги ковдрою, хукає на пальці й грає, грає, наче не помічає жорстокої дійсності. Для нього існувала тільки музика. Мама створила максимальні умови для його творчого спокою і настрою. Вона, очевидно, розуміла, ким є і ким залишається Леонтович для України», - розповідає Ольга Прокопенко.

Період, коли твори Леонтовича тріумфували у Європі - з 1919 по 1921 роки, був найубогішим у житті композитора. Його сім’ї не вистачало харчування, не було одягу.

«Тату я помираю»

Микола Леонтович два роки поспіль працював над оперою «На русалчин Великдень». Аби дописати сюжет, потрібна була допомога лібретистки Надії Танашевич, колишньої учениці Миколи Леонтовича. 20 січня композитор дістався Стражгорода. Цілий день сидів із Надією Танашевич над оперою.

Наступного дня збирався у Марківку. Наостанок, згадує учениця Миколи Леонтовича, йому поворожила по руці «стара Танашиха». Глянувши, дівчина прошепотіла: «Це лінія життя, але чому вона така коротка?» Леонтович віджартувався, мовляв, смерті не чекає. Але доля жартувати вже не збиралася.

«І от він дістався Марківки. На календарі – 22 січня 1921 року. Субота, шоста година вечора. Тільки-но до розмови зійшлася родина Леонтовичів: отець Димитрій, Микола, його сестра Вікторія і донька Галина, аж до хати постукався і попросився заночувати подорожній. «Розмова російська, солдатська», – згадував потім батько Миколи Леонтовича. Гість показав посвідчення чекіста і представився Афанасієм Гріщенком. Його нагодували, поклали спати.

О 7:30 ранку наступного дня пролунав постріл. Батько влетів до синової кімнати. Напівзігнутим на дивані сидів Микола Леонтович. Стікав кров’ю від прицільного пострілу у груди. «Тату, я помираю», - єдине, що встиг вимовити», - говорить Ольга Прокопенко.

Микола Леонович загинув, але його найвідоміша у світі різдвяна пісня живе, вже 100 років. «Щедрик» прославляє Україну.

Щедрик - українська мелодія, яка стала символом різдвяних свят у всьому світі. Найбільше її знають у англомовному варіанті - Carol of the bells. З простої народної фольклорної мелодії український композитор Микола Леонтович створив світовий шедевр. Вперше Щедрик Леонтовича прозвучав 105 років тому, у грудні 1916-го, а вже за кілька років став інструментом української дипломатії тих часів і звучав у кращих концертних залах Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Іспанії. Наступного року виповнюється 100 років з моменту, коли Щедрик з шаленим успіхом виконали на сцені Карнеґі Гол у Нью-Йорку. Після цього світове турне мелодії продовжилось у Мексиці, Бразилії, Аргентині, Уругваї, Кубі та Канаді.

13 грудня - день святого апостола Андрія Первозваного

 

13 грудня  вшановують пам'ять святого Андрія Первозванного. Інші назви свята: «Андрій Первозванний», «Андрій Осінній», «Андрій Зимовий». Своє ім'я він отримав за те, що був одним із перших учнів Ісуса Христа. До цього він слідував за Іоанною Предтечею, а тому багато знав про Слово Боже. До розп'яття та воскресіння Спасителя Андрій проповідував християнство по всьому світі разом з апостолом Петром. Тричі він подорожував Європою та Азією, розповсюджуючи Євангеліє.

Коли у в'язниці ув'язнили апостола Мавія, саме Андрій прийшов йому на допомогу. Також Андрій Первозванний вмів створювати чудеса. Завдяки їм люди увірували в Христа. За своє життя апостол здійснив велику кількість подвигів. Також на його рахунку чимало пророцтв, які потім здійснилися. Загинув Андрій Первозванний на хресті, як і його вчитель. А хрест цей назвали Андріївським.

У народі ніч на 13 грудня була часом для ворожінь.

Іменини у цей день у Андрія та Івана.

Що сьогодні не можна робити

Не рекомендується шити, ткати, прясти, займатися різним рукоділлям, щоб не накликати біду. Бажано також не влаштовувати гучних гулянь з алкоголем.

І хоча це день, коли часто проводять ворожіння, але церква не дозволяє ворожити. Тож вирішуйте самі.

Прикмети на 13 грудня

Йде сніг і не тане – лежатиме ще 110 днів.
Сніг не випав – зима буде теплою.
Стоїть мороз – бути гарному врожаю.
Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла і малосніжна, якщо випаде - холодна і сніжна.
Якщо тиха вода – хороша зима, галаслива – тріщати будуть морози, будуть бурі, хуртовини.

 10 грудня – 344 день 2022 року, до кінця якого залишається всього 21 день. Сьогодні відзначаються одночасно День прав людини та День прав тварин; крім того, на цю дату припадає Нобелівський день та Всесвітній день футболу. А у православ'ї цього дня вшановується пам'ять преподобного Романа Чудотворця.

Відомості про життя Святого Романа повідомляє Феодорит Кірський у 11 главі своєї книги "Історія боголюбців".

Роман народився та отримав виховання в Кілікійському місті Рос. Після цього Роман вирушив до Антіохії, де оселився і прожив весь час життя поза міськими стінами, в чужому і до того ж дуже тісному житлі. До самої старості він ніколи не користувався вогнем та світильниками. Їжею його були лише хліб та сіль, а пив він лише ключову воду.

Подвижник не стриг волосся, його довжина була до його ніг; згодом волосся стало ще довшим, через що він і обв'язував ними свої стегна. Як Феодосій, він носив такий самий одяг – власяницю та вериги. Як повідомляє Феодорит, Роман відрізнявся лагідністю вдачі, простотою і скромністю свого способу мислення. Люди, які приходили до Романа, отримували від нього духовне повчання.

Феодорит Кірський також пише про дар чудотворення – подвижник часто зцілював найжорстокіші хвороби та вилікував багатьох жінок від безпліддя.

Прикмети та традиції цього дня

Горобці голосно цвірінькають - до потепління.
Яскраво-червоні хмари під час заходу віщують сильний вітер.
Чим яскравіше і виразніше вночі видно зірки, тим холодніше буде грудень.
Дороги розтанули і вкрилися брудом - потепління буде затяжним.
Напрямок вітру протягом дня часто змінюється - до мінливої погоди в грудні.

Що не можна робити 10 грудня

У цей день категорично не можна сваритися, лаятися матом, ображати когось, розповідати чужі секрети, довірятися малознайомим людям. Все сказане 10 грудня має величезну вагу.
Не можна здійснювати необдумані покупки сьогодні, і взагалі ставитися до грошей легковажно.
Не варто в цей день лицемірити, лестити, намагатися догодити комусь і брати на себе чужу відповідальність, інакше весь наступний рік будете проживати не своє життя.
Невдалий день для риболовлі.

10 грудня – Міжнародний день прав людини

 

10 грудня у світі відзначають Міжнародний день прав людини.

Концепція прав людини склалася в епоху Відродження. Права людини уявлялися як компроміс між вузькими рамками обов’язків і заборон та безмежною свободою. Тобто громадяни можуть користуватися своїми свободами, але у певних межах. Ці межі встановлюються державою. Але з іншого боку, держава забезпечує і охороняє ці свободи. Такі з одного боку обмежені, а з іншого боку забезпечені свободи, як правило, називають правами людини.

Уперше права людини були записані в законах під час американської та французької революцій, тобто повстань на захист свобод – Декларації незалежності США (1776) та Декларації прав людини і громадянина (1789). Ці декларації проголосили свободу совісті, слова, об’єднань, зібрань. Навіть – право на повстання.

Протягом ХІХ століття низка європейських країн записала у своїх законах соціальні права: на працю, освіту, охорону здоров’я, пенсії, відпочинок.

Зрештою, 10 грудня 1948 Генеральна асамблея ООН проголосила Загальну декларацію прав людини. Ця декларація – збірка основоположних прав (включаючи право на повстання), яке вибороло собі людство протягом тисячоліть. Але перелік прав, записаних там, не є вичерпним. У перебігу розвитку цивілізації з’являється необхідність захистити права, які раніше навіть не уявлялися правами. Наприклад, свого часу людство не уявляло собі, що жінки, ЛГБТ – спільнота, тварини можуть мати якісь права. 

Загальна декларація прав людини спонукала людство до розробки та укладення численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини: у 1948 р. було ухвалено Конвенцію про попередження злочину геноциду та покарання за   нього, в 1949 р. – Женевської конвенції про захист прав людини під час збройних конфліктів, 1950 р. – Європейську Конвенцію захисту прав людини та основних свобод, 1959 – Декларацію прав дитини, в 1966 р. – пакти про права людини тощо. Також було створено різноманітні установи та посади для більш об’єктивного дотримання державами прав людини – Комісія ООН з прав людини та Уповноважений з прав людини.

Що робити, якщо людина опинилася в ситуації, коли її права порушені? Куди чи до кого слід звертатися?

Найпопулярніша відповідь на це питання – звертайтеся до суду. Але шанси відновити своє право або добитися компенсації за порушене право у нас, в Україні, за оптимістичними прогнозами, 50 на 50. Шанси різко зростають, якщо  звернутися до Євросуду. Але для цього треба пройти усі національні судові інстанції аж до Верховного Суду. І почекати років 5, поки Євросуд розгляне справу (Євросуд насправді дуже завантажений, зокрема, справами з України).

Тому найефективніший шлях – самоорганізація у боротьбі за свої права. Боротьбі, зокрема, засобом мирних зібрань та виборів.

Сьогодні Україна, як і весь світ, зіштовхнулася із особливою жорстокістю та неповагою до прав людини. Окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, порушення прав людини цією державою на тимчасово окупованій території України АР Крим, агресія Російської Федерації на сході України, численні терористичні акти та військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність як окремих держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав людини і основоположних свобод.

Тому як ніколи суспільство має згуртуватися для досягнення спільної мети – захисту прав людини та створення сприятливих та безпечних умов життя в усьому світі.

7 грудня - день Катерини-санниці

 

За релігійним календарем сьогодні, 7 грудня, відзначають день Катерини-санниці. З цієї дати відкривали санний шлях, дітки каталися на санках, а ті, хто старше – на санях, в які запрягали прикрашеного коня.

Колись у селах на Катерини ворожили: ставили гілочку вишні у воду, і якщо та гілочка до Меланки пустила пагінці, а ще чого доброго зацвіла – то добрий знак. Якщо зів’яла – що ж, неякісне було, мабуть, деревце. Та де у місті тої вишні взяти? Вже краще відкрити баночку вишневого повидла і намастити собі на хліб!

У народі цей день називали по-різному: Катерина Санниця, Катеринин день, Катерина Женодавіца, Свята Катерина.

Народні прикмети і традиції

Якщо погода ясна 7 грудня, то зима холодної буде.

Якщо ж тепло за вікном, то морози вдарять в другій половині грудня.

Відлига або туман віщують сильне похолодання, яке настане після Варвариного дня (17 грудня).

Якщо до цього дня ще не випав сніг, то наступний рік буде неврожайним.

Корови трясуть задніми лапами – до морозів.

Місяць в колі знаходиться – буде заледеніння.

Якщо зірки на небі маленькі, то очікується снігопад.

Що не можна робити сьогодні

Не варто займатися важким фізичним трудом сьогодні.

Не можна шити, вишивати, щось ремонтувати на Катеринин день.

Не потрібно танцювати у цей день.

 

«Була, щоб залишитися у квітах»: до дня пам'яті Катерини Білокур

 

      7 грудня 1900 року народилася видатна українська художниця Катерина Білокур.

     Катерина Білокур є представницею так званого "наївного мистецтва" — групи художників, які не здобули професійної освіти, але стали частиною художнього процесу. Це додало їхнім роботам самобутності та свободи від усталених правил.

      Твори Катерини Білокур назавжди ввійшли в золотий фонд української культури. Вони з тих багатств, що їх Україна вносить до скарбниці світового мистецтва. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», – сказав про Білокур дин із найвидатніших митців XX століття Пабло Пікассо.

      Катерина Василівна привернула загальну увагу до своїх полотен, вразивши найвибагливіших знавців та поціновувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів. Вони мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як глибоко розвинуте в ньому естетичне почуття, яка сприйнятлива душа до всього прекрасного в житті. Квіти для Катерини Білокур були втіленням найошатнішої краси буття. Художниця їх ніколи не рвала, бо вважала це вбивством. Малюючи квіти, Білокур ішла з мольбертом до них і працювала над картиною біля мальв чи кущів жоржин. Часто, задумавши намалювати якусь квітку, Катерина Білокур проходила багато кілометрів, поки не знаходила її. «Квіти, як і люди, – живі, мають душу! А зірвана квітка – вже не квітка», – вважала художниця.

       Рідкісним був хист цієї жінки, володіла вона винятковим чуттям.

Її життєпис — то як роман, сповнений драматизму, де було й нерозділене кохання і чиєсь нерозуміння, де були й конфлікти з близькими людьми, і причиною всьому була та ж таки одержимість, нездоланна відданість мистецькому покликанню.

       У Києві є вулиця Катерини Білокур, а в Музеї українського народного декоративного мистецтва можна оглянути добірку її робіт.

 

7 ГРУДНЯ – МіЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ХУСТКИ

7 грудня у світі неофійійно відзначають День української хустки. Саме українська хустка об’єднує жіночі покоління і передається як родинна цінність від матері до доньки для збереження українських традицій.

    Якщо вишиванка це наш генетичний код, то хустка – оберіг та символ життя.

     Здавна хустка вважалась українським національним аксесуаром, який зберігає в собі старовинні традиції. Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Дивовижні, неповторні, з фантастичними квітами та казковими візерунками, делікатними сюжетами та неймовірною кольоровою гамою. Вони усміхаються мальвами та підморгують таємничими орнаментами. Хустка – це і вузлик з вечерею для хрещених батьків й подарунок нареченому. Хустка на спеченій хлібині, на дитячій колисці… На щодень і на урочисті події, для першого побачення і для родинного свята.

     Хустка – особливе вбрання українок. Тут поєднані стримані кольори та витончені малюнки, яскраві барви та ніжні візерунки, що підкреслюють ніжність та вишуканість українок, їх природну красу. Хустка — невід’ємна частина української культурної спадщини. Хустина є оберегом жінки з давніх-давен. Дівчатка, в основному, носили стрічки, віночки, а коли жінка виходила заміж, то вона одягала на голову хустку. Хустка була її оберегом, оберегом сім’ї, родини. Це — символ і необхідність.

      Сьогоднішні хустини – це лаконічно, стримано, стильно та зі смаком   вироблені шедеври без жодної зайвої деталі, вишукано, як все українське. Вони поступово завойовують прихильність модниць всього світу. Сьогодні яскраві хустки поступово завойовують прихильність не тільки українок, а й модниць всього світу. А от же українське вкотре стає світовим трендом

 Хустка вважалася особливим сакральним предметом та реліквією, яку передавали з покоління в покоління. Люди здавна вважали, що хустка є символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов'язковим головним убором заміжньої жінки.

       Також хустка була маркером соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – із дешевших.

       Хустину використовували й у різних обрядах, зокрема весільних. Найпопулярніший – покриття голови нареченої хусткою, що символізувало вихід із дівоцтва та початок заміжнього життя. Ця традиція збереглася в Україні й донині.

   

Цікаві факти про українську хустку

       Хустина супроводжувала людину протягом усього її життя. Вона як берегиня роду була з нею від самого народження і до останнього подиху. Застосування хустки в домашньому побуті було досить різноманітним.     Хустину використовували:

   • коли в родині народжувалась дитина, а також під час обряду хрещення немовляти;

   • коли юнак ішов до війська: на проводах мати обов’язково пов’язувала йому хустину, яка мала вберегти сина від усього лихого;

   • коли до молодої дівчини приходив свататись парубок: вона, на знак своєї згоди, також виносила йому хустину.

      Хустка може чимало розповісти про свою господиню: дівчина вона чи заміжня жінка, ходить вона у веселощах чи горі, зібралась до роботи чи до свята. В українських жінок були святкові хустини, в яких вони ходили до церкви, і буденні, які вони одягали, коли порались по господарству.

      Молоді жінки переважно носили хустини світлих кольорів, на жінках старшого віку можна було побачити лише темні, а вдови завжди одягали тільки хустки чорного кольору. Крім того, хустини були різного розміру.

     Вишивалися хустки шовковими нитками і лише вручну. Найбільше використовували червоний, синій, зелений та жовтий кольори. Орнамент на хустинах був здебільшого геометричний, а хустки з квітковим орнаментом (квітами рожі, волошок та гвоздик) з’явились аж у 18 столітті. А от українські хустини з зображенням птахів можна зустріти вкрай рідко.

    Як бачите, українська хустка ― це не лише головний убір жінки, але й важлива сімейна реліквія, яку передавали з покоління в покоління. Це давній символ жіночої душі, кохання та вірності. Ось чому Всесвітній день української хустки – це не просто ще одне свято в календарі, а важливий внесок у збереження та популяризацію нашого національного надбання.