«Була, щоб залишитися у квітах»: до дня пам'яті Катерини Білокур

 

      7 грудня 1900 року народилася видатна українська художниця Катерина Білокур.

     Катерина Білокур є представницею так званого "наївного мистецтва" — групи художників, які не здобули професійної освіти, але стали частиною художнього процесу. Це додало їхнім роботам самобутності та свободи від усталених правил.

      Твори Катерини Білокур назавжди ввійшли в золотий фонд української культури. Вони з тих багатств, що їх Україна вносить до скарбниці світового мистецтва. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», – сказав про Білокур дин із найвидатніших митців XX століття Пабло Пікассо.

      Катерина Василівна привернула загальну увагу до своїх полотен, вразивши найвибагливіших знавців та поціновувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів. Вони мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як глибоко розвинуте в ньому естетичне почуття, яка сприйнятлива душа до всього прекрасного в житті. Квіти для Катерини Білокур були втіленням найошатнішої краси буття. Художниця їх ніколи не рвала, бо вважала це вбивством. Малюючи квіти, Білокур ішла з мольбертом до них і працювала над картиною біля мальв чи кущів жоржин. Часто, задумавши намалювати якусь квітку, Катерина Білокур проходила багато кілометрів, поки не знаходила її. «Квіти, як і люди, – живі, мають душу! А зірвана квітка – вже не квітка», – вважала художниця.

       Рідкісним був хист цієї жінки, володіла вона винятковим чуттям.

Її життєпис — то як роман, сповнений драматизму, де було й нерозділене кохання і чиєсь нерозуміння, де були й конфлікти з близькими людьми, і причиною всьому була та ж таки одержимість, нездоланна відданість мистецькому покликанню.

       У Києві є вулиця Катерини Білокур, а в Музеї українського народного декоративного мистецтва можна оглянути добірку її робіт.